Спілкування в сім'ї

Спілкування в сім'ї

Метою будь-якої сім’ї є прагнення до гармонії. Вона повинна бути збудована на ґрунті взаємної любові та поваги поміж членами родини. При цьому треба враховувати, що всі сім’ї різні. Слід пам’ятати також, що деякі з них неповні: в одних немає батька, в інших – матері. Навіть є й такі сім’ї, де немає дітей. І, можливо, хтось, згадуючи свою власну родину, вже відчув гострий біль. Я не хочу сипати сіль на рану. Я хочу говорити про атмосферу в сім’ї, про ауру, енергетику любові, що в ній панує і царює.

Нехай кожний із нас (маленька у вас родина чи велика, батьки ви чи діти, котрі живуть з ними) відповість на запитання, що особисто він зробив, щоби в його сім’ї була гармонія та любов. Адже ми дуже добре знаємо, що повинні робити інші члени родини, щоби було хороше. Однак що робив у цьому відношенні особисто я? Щоб чогось досягнути, треба докласти зусиль. Отже, робимо висновок, що любов у сім’ї залежить від добровільного вибору: або я буду любити, або не буду любити. Що ж вибираю особисто я?

Правильний вибір – любов, навіть якщо перед нашим уявленням стоять гори перешкод і ми думаємо: «Але це просто нереально! Це неможливо, я пробував…» Однак якщо ми хочемо, щоб у нашій родині насправді була атмосфера любові, то ми повинні постійно цьому вчитися. Аби навчитися любити, треба бути якомога ближче до джерела любові, предмета свого кохання.

Виховати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання, це безперервна робота - серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально – емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини.

Завжди пам’ятайте, що спілкування – це велике і непросте мистецтво, якому треба постійно вчитися та ще й працювати над його вдосконаленням. Воно повинно бути доступним і зрозумілим.

Підтримуючи відкритість у спілкуванні та проявляючи любов, ви навчитеся більш вільно висловлювати свої думки, навіть якщо доведеться розв’язувати найсерйозніші непорозуміння.

Все одно колись треба починати. Можливо, щоб навчитися добре розуміти один одного, спочатку це потребує чимало зусиль. Але не здавайтеся. Завжди підтримуйте в собі, а також рідних та близьких, позитивний настрій і радість життя. З часом вам буде легше улагоджувати стосунки один з одним і досягати взаєморозуміння.

Дуже важливо вміти спілкуватися завжди, за будь-яких обставин і ситуацій. Буває, що в сім’ях іноді розмовляють тільки за необхідності: «Дай ложку!», «Де чай?», «Хліба купи!», «Черевики прибери!» Не забувайте, що сім’я – місце спілкування. Щоб дійсно це було так, треба виділити час для розмови, хоча б просто тому, що ми любимо один одного. Заради цього ми готові жертвувати своїм часом: другу, один одному, дітям, батькам, бабусі з дідусем. Усім членам сім’ї слід уміти розмовляти. Замислимося над тим, чи створюють атмосферу любові наші розмови. Що ми говоримо у сім’ї? Чи можна це назвати любов’ю?

Не менш важливо не тільки те, що ми говоримо, а як ми говоримо, тобто в якому тоні. Коли ми говоримо, чи відчувається в тоні голосу любов? Іноді людина так захищає себе: «Та я нічого такого не сказав! Та й взагалі це літературне слово». Але деякими літературними словами і тоном голосу можна не тільки дуже образити, але навіть убити людину. А можна сказати так, що співбесідник одразу зрозуміє: його люблять, тому так говорять. Якщо ми хочемо, щоб у нашій сім’ї була атмосфера любові, то не дозволяйте собі розмовляти в образливому тоні.

Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, фришування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умови, що всі її дорослі ведуть здоровий спосіб життя. В такій сім’ї дитина росте в морально – емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначати відповідний підхід до неї. У будь – яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися з почуттям маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудоване на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливим. Часто кажуть: "Діти – дзеркало батьків" або „ Які батьки, такі й діти", "Яблуко не далеко падає від яблуні". Звідси й висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона переймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А. С. Макаренко: "Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви розмовляєте з нею, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно не багато часу, а мудре використання кожної миті".

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей.

Не треба сприймати все вороже і казати: “А коли нам спілкуватися: робота, діти, прання-прасування-готування, а на спілкування вже сил не вистачає”. Усе залежить від людини і від її бажання. Не можна плутати причину із слідством. Часто саме взаємні докори і образи, нестача часу через те, що хтось один у сім’ї робить набагато більше за другого, виникає саме через відсутність постійного спілкування і розмов “по душах”.

Якщо ви навчитеся спілкуватися, навчитеся розуміти один одного, спокійно і упевнено доносити до партнера свої побажання, то питання про брак часу і розподіл обов’язків по дому піде з вашого життя. Плюс до цього, якщо у вас є діти, проводячи всі разом сімейні вечори-спілкування, ви закладете їм у підсвідомість образ міцної, дружної сім’ї. А взаєморозуміння в сім’ї, яке вони спостерігатимуть з дитинства, допоможе їм побудувати надалі свої міцні і дружні сім’ї.

Як же це чудово – нудьгувати і чекати кожен вечір з нетерпінням. З бажанням зустрітися, обнятися і запитати один в одного про те, як пройшов сьогоднішній день? Що було цікавого і смішного? А в чому виникли труднощі? Що вийшло вдало? – І просто вислухати, просто посміятися чи сказати: “У тебе все вийде, ти з усім впораєшся, я в тебе вірю!”

А уявляєте, скільки дивного ви можете дізнатися про свого партнера, з яким прожили вже багато років, якщо навчитеся слухати і спілкуватися.

Головне, хоча б пару раз на тиждень знаходьте час, сідайте разом і запитуйте: “А що тобі подобається? Чим ти зараз захоплений? Що б ти хотів (хотіла) надалі у своєму житті? Чим ти зараз живеш? Чи все тебе влаштовує, або ти хочеш щось змінити в собі або в нашому житті?”

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі. Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитини повагу до кожного з батьків. На жаль батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки. Вони вважають, що поводять себе правильно. Намагаючись "покращити "своїх чоловіків. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторит батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на "жіночі й чоловічі" уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших. Оповідання "Старий дід і внучок" дає батькам приклад того, як потрібно виховувати в дітей повагу до старших.

Старий дід і внучок

Став дідусь старенький. Ноги в нього не ходили, очі не бачили, вуха не чули, зубів не було. І коли він їв, у нього текло назад з рота. Син і невістка перестали його садити за стіл, а давали обідати за грубкою. Занесли один раз йому їсти в чашці. Він хотів її відсунути та й розбив. Невістка стала сварити старенького за те, що він в будинку все псує, чашки б’є і сказала, що тепер буде давати їсти в коритці. Дідусь тільки важко зітхнув і нічого не сказав.

Сидять одного разу чоловік із дружиною і дивляться – синочок на підлозі дощечками грається – щось складає. Батько запитав: "Що ти робиш, Мишко?". А Мишко каже: "Це я, татку, коритце роблю. Коли ви з мамою постарієте, то щоб з нього вас годувати".

Чоловік і дружина поглянули одне на одного і заплакали. Соромно їм стало за те, що вони ображали старенького; і стали з тих пір садити його за стіл і доглядати як слід.

У статті 51 Конституції України говориться "Батьки зобов’язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків".

Отже, батьки повинні пам’ятати, що потрібно не тільки утримувати дітей матеріально, але й виховувати духовно. Тоді лише можна дочекатися спокійної старості.

Тест "Мистецтво жити з дітьми"

1. Чи вважаєте ви, що у вашій сім’ї є взаємопорозуміння з дітьми?

2. Чи говорять із вами діти відверто, чи радяться з вами щодо особистих справ?

3. Чи цікавляться вони вашою роботою?

4. Чи знаєте ви друзів ваших дітей?

5. Чи бувають вони у вас дома?

6. Чи беруть участь діти разом з вами у господарських турботах?

7. Чи є у вас спільні заняття захоплення?

8. Чи перевіряєте ви, як вони виконали завдання?

9. Чи беруть діти участь у підготовці до сімейних справ?

10. Чи хочуть діти, щоб у дитячі свята ви були разом з ними?

11. Чи обговорюєте ви з дітьми прочитані книжки?

12. А телевізійні передачі?

13. Чи буваєте ви разом у кінотеатрах, музеях, на концертах?

14. Чи часто гуляєте з дітьми?

15. Чи віддаєте перевагу відпустці, проведеній разом з дітьми?

За кожне "так" - 2бали.

За "інколи" - 1 бал.

За "ні" - 0 балів.

Понад 20 балів – дуже хороший результат, 10 – 20 балів – задовільний, але є над чим замислитися. Менше 10 балів – сигнал про те, що взаємини з дитиною потребують серйозного аналізу і корекції. Можливо знадобиться порада психолога.

Бувають великі та гамірні сім’ї. А бувають маленькі. Є сім’ї, які складаються з однієї людини – помер один із подружжя, а діти, немов пташенята, повилітали з рідного гніздечка. Є також і сім’ї, в яких живуть разом батьки, діти, дідусі та бабусі. І це не заважає їм гарно спілкуватися, а тому жити мирно і дружньо. В центрі уваги повинна бути любов.

Найвище щастя у сім’ї – це коли кожна дитина впевнена, що її люблять татусь і матуся, коли дідусь і бабуся впевнені, що їх люблять діти та онуки, коли чоловік впевнений у любові дружини, а дружина – в коханні чоловіка. Якщо ти хочеш відчути це щастя та бажаєш, щоб тебе любили, почни любити сам!

Психолог Олена Баннікова